Протокол моз украины лечения пневмонии у взрослых

наказ МОЗ України

від 03.07.2006 № 433

Умови надання медичної допомоги

В стаціонарі (ІІ–ІІІ рівень) — хворим на негоспітальну пневмонію ІІІ групи (хворі на НП з нетяжким перебігом, які потребують госпіталізації у терапевтичне або пульмонологічне відділення за медичними (наявність несприятливих прогностичних факторів) або соціальними показаннями) та ІV групи (з тяжким перебігом, які потребують госпіталізації у відділення реанімації та інтенсивної терапії (ВРІТ).

Ознаки та критерії діагнозу захворювання

Діагноз пневмонії встановлюється за наявності у хворого рентгенологічно підтвердженої вогнищевої інфільтрації легеневої тканини та не менше 2 клінічних ознак із нижченаведених:

· гострий початок захворювання з температурою тіла вище 38 °С;

· кашель з виділенням мокротиння;

· фізикальні ознаки (притуплений або тупий перкуторний звук, ослаблене або жорстке бронхіальне дихання, фокус дзвінких дрібнопухирцевих хрипів та/або крепітації);

· лейкоцитоз (більше 10·10 9 /л) та/або паличкоядерний зсув (більше 10%).

Перелік та обсяг медичної допомоги на амбулаторно-поліклінічному етапі:

— Діагностичні дослідження та консультації:

1.Клінічне обстеження (обов’язкове — О) —кожні 3 дні.

2. Рентгенографія органів грудної клітки у 2-х проекціях (О) — двократно ( перед початком та після закінчення лікування).

3. Лабораторне обстеження (загальний аналіз крові (О) —двократно ( перед початком та після закінчення лікування); бактеріологічне дослідження мокроти (факультативне- Ф) однократно (перед початком лікування)

4. Консультація пульмонолога (Ф) та лікаря по профілю супутньої патології (Ф) —за необхідністю.

1.Антибактеріальна терапія (пероральний прийом препаратів протягом 7–10 днів)

– для хворих І групи препарати вибору: амоксицилін або кларитроміцин; альтернативні препарати: доксициклін .

– для хворих ІІ групи препарати вибору: амоксицилін/клавуланова або цефуроксиму аксетил; альтернативні препарати: кларитроміцин або моксифлоксацин.

2. Симптоматична терапія — за необхідністю.

Перелік та обсяг медичної допомоги на стаціонарному етапі:

— Діагностичні дослідження і консультації:

1. Клінічне обстеження (О) — щоденно.

2. Рентгенографія органів грудної клітки у 2-х проекціях (О) або томографія (Ф) — перед початком та після закінчення лікування, а також по необхідності.

3. Лабораторне обстеження: загальний аналіз крові (О) — перед початком та після закінчення лікування, а також по необхідності; загальний аналіз сечі (О) та біохімічні дослідження крові (О) — однократно перед початком лікування (при відхиленнях від норми – повторно); бактеріологічне дослідження мокроти та крові (О)- двократно перед початком лікування та по необхідності

4. Консультація пульмонолога (О) та лікаря по профілю супутньої патології(О) – 2 рази на тиждень та по необхідності. Для хворих ІV групи нагляд реаніматолога (О) та пульмонолога (О) щоденно

1.Антибактеріальна терапія (парентеральне застосування препаратів протягом 10–14 днів)

– для хворих ІІІ групи препарати вибору: амоксицилін/клавуланова кислота або цефтриаксон в поєднанні чи ні (+) з еритроміцином; альтернативні препарати: левофлоксацин.

– для хворих ІV групи препарати вибору: цефтриаксон або амоксицилін/клавуланова кислота в поєднанні з еритроміцином; альтернативні препарати: левофлоксацин в поєднанні з цефтриаксоном.

– При підозрі на P.aeruginosa препарати вибору: ципрофлоксацин в поєднанні цефтазидимом або амікацином; альтернативні препарати: цефтазидим в поєднанні з амікацином або меропенем .

2. Патогенетична та симптоматична терапія — в залежності від клініко-рентгенологічних або лабораторних проявів захворювання

Критерії ефективності лікування

Оцінку ефективності антибактеріальної терапії препаратами вибору необхідно проводити через 48–72 год від початку лікування. Основний критерій ефективності — зменшення вираженості інтоксикації та зниження температури тіла хворого, відсутність ознак дихальної недостатності. Якщо на початку лікування у пацієнта були відсутні ці прояви захворювання, слід орієнтуватися на його загальний стан та показники загального клінічного аналізу крові (кількість лейкоцитів, ШОЕ). За наявності позитивної динаміки наведених показників продовжують призначену антибактеріальну терапію. Якщо у пацієнта зберігаються висока лихоманка та інтоксикація або симптоматика прогресує, то лікування слід вважати неефективним, антибактеріальний засіб замінити на інший (альтернативні антибіотики).

Середня тривалість лікування в залежності від тяжкості перебігу та етіології захворювання складає від 7–10 до 14–21 дня.

Очікувані результати — одужання (відсутність будь-яких проявів захворювання) або покращання (суттєве зменшення вираженості клініко-рентгенологічних або лабораторних ознак захворювання — для хворих ІІІ–IV групи) .

Медична реабілітація здійснюється паралельно з лікуванням. При легкому і неускладненому перебігу пневмонії реабілітація може проводитися вдома з забезпеченням лікарського спостереження і кваліфікованого лікування. Госпітальний етап обов’язковий для хворих пневмонією тяжкого перебігу, з ускладненнями, для ослаблених хворих, осіб літнього і старечого віку.

Доцільно виділяти наступні реабілітаційні групи: пацієнти в стані повного клінічного видужування; хворі з залишковими проявами пневмонії у вигляді неповністю розсмоктаного інфільтрату або з вогнищевим пневмофіброзом; хворі з залишковими астеноневротичними порушеннями; хворі на хронічний бронхіт, ХОЗЛ та БА, які перенесли пневмонію.

В залежності від показань цим хворим слід призначати різні фізіотерапевтичні методи (високочастотну терапію, аплікації парафіну, озокеріту, пелоїдотерапію), клімато-, водо- або бальнеотерапію, лікувальну фізкультуру, масаж грудної клітки та інше.

Затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України № 128 від 19.03.2007 р.

Негоспітальна пневмонія
Під негоспітальною пневмонією (НП) слід розуміти гостре захворювання, що виникло в позалікарняних умовах та супроводжується симптомами інфекції нижніх дихальних шляхів (лихоманка; кашель; виділення харкотиння, можливо гнійного; біль у грудях та задишка) і рентгенологічними ознаками нових вогнищево-інфільтративних змін у легенях за відсутності очевидної діагностичної альтернативи.

Діагностика НП
Діагноз НП є визначеним за наявності у хворого рентгенологічно підтвердженої вогнищевої інфільтрації легеневої тканини та не менше 2 клінічних ознак із нижченаведених:
• гострий початок захворювання з температурою тіла вище 38 о C;
• кашель із виділенням харкотиння;
• фізикальні ознаки (притуплений або тупий перкуторний звук, ослаблене або жорстке бронхіальне дихання, фокус дзвінких дрібнопухирцевих хрипів і/або крепітації);
• лейкоцитоз (понад 10х10 9 C/л) і/або паличкоядерний зсув (більше 10%).
За відсутності або неможливості отримання рентгенологічного підтвердження наявності вогнищевої інфільтрації в легенях діагноз НП є неточним/невизначеним. При цьому діагноз захворювання встановлюють з урахуванням даних епідеміологічного анамнезу, скарг хворого та виявлених у пацієнта відповідних фізикальних ознак. Слід зазначити, що за такої ситуації діагноз НП отримує рентгенологічне підтвердження лише в 22% випадків.
Припущення про наявність НП малоймовірне у хворих із лихоманкою, скаргами на кашель, задишку, виділення харкотиння і/або біль у грудях за відсутності фізикальних ознак та неможливості проведення рентгенологічного дослідження органів грудної клітки.

Групи хворих на НП
Враховуючи відомі певні обмеження традиційних методів етіологічної діагностики НП, доцільним є поділ пацієнтів на окремі групи, у відношенні до кожної з яких можна передбачити найбільш імовірних збудників та їхню чутливість до антибактеріальних препаратів.

Пропонується розподіляти всіх дорослих пацієнтів з НП на чотири групи.
До I групи відносять хворих на НП із нетяжким перебігом, які не потребують госпіталізації, без супутньої патології та інших модифікуючих факторів. Найбільш часто збудниками НП у таких пацієнтів є S. pneumoniae, M. pneumoniae, C. pneumoniae, H. influenzae (як правило, у курців) та респіраторні віруси. У 30-50% хворих збудника не визначають узагалі, тому проводити рутинну мікробіологічну діагностику недоцільно. Певну цінність можуть мати дані епідеміологічних досліджень (групова захворюваність осіб молодого віку в організованих колективах характерна для інфекції, спричиненої S. pneumoniae або M. pneumoniae).
До II групи відносять хворих на НП із нетяжким перебігом, які не потребують госпіталізації, з наявністю супутньої патології (хронічне обструктивне захворювання легень, ниркова та серцева недостатність, цереброваскулярне захворювання, пухлина, цукровий діабет, хронічні захворювання печінки різної етіології, психічній розлад, алкоголізм) та/або інших модифікуючих факторів. Збудниками НП у цих пацієнтів є S. pneumoniae (в тому числі антибіотикорезистентні штами), H. influenzae, S. aureus, M. catarrhalis. Слід враховувати й можливість грамнегативної інфекції: родини Enterobacteriaceae (E. coli, Klebsiella spp.), особливо у людей літнього віку. Необхідно передбачити також імовірність анаеробної інфекції за наявності НП в осіб із несанованою порожниною рота, клініко-анамнестичними даними щодо неврологічних захворювань і/або порушеннями акту ковтання. Рутинна мікробіологічна діагностика у цих хворих також малоінформативна і практично не впливає на вибір антибіотиків. Однак приблизно у 20% пацієнтів цієї групи можливе виникнення потреби в госпіталізації через неефективність амбулаторного лікування і/або загострення/декомпенсацію супутніх захворювань.
До III групи відносять хворих на НП із нетяжким перебігом, які потребують госпіталізації до терапевтичного відділення за медичними показаннями (наявність несприятливих прогностичних факторів). У пацієнтів цієї групи розвиток НП може бути зумовлений S. pneumoniae, H. influenzae, атиповими збудниками, грамнегативними ентеробактеріями. У 10-40% хворих нерідко виявляють змішану інфекцію (тобто поєднання типових бактеріальних та атипових збудників). Така різниця в частоті виявлення збудників зумовлена особливостями мікробіологічних методів діагностики, що їх використовують різні дослідники.
До IV групи відносять хворих на НП із тяжким перебігом, які потребують госпіталізації до відділення реанімації та інтенсивної терапії. Спектр мікробної флори у таких пацієнтів включає S. pneumoniae, Legionella spp., H. influenzae, грамнегативні ентеробактерії, S. aureus та M. pneumoniae (досить рідко). За наявності модифікуючих факторів збудником НП може бути P. aeruginosa.

Антибактеріальна терапія НП
Діагноз НП – безумовне показання для застосування антибіотиків, що є основою лікування у таких пацієнтів. Антибактеріальну терапію необхідно починати одразу після встановлення діагнозу, особливо у тих хворих з НП, які потребують госпіталізації. Абсолютно неприйнятним є зволікання з терміновим призначенням антибіотиків особам із тяжким перебігом захворювання через відсутність результатів бактеріоскопії і посіву харкотиння, оскільки затримка введення першої дози антибіотика на 4 год і більше зумовлює значне підвищення ризику смерті таких пацієнтів.
У хворих на НП I групи адекватний клінічний ефект можливий при пероральному застосуванні антибактеріального препарату (монотерапія!). Як засіб вибору рекомендують амоксицилін або макролід (азитроміцин, кларитроміцин, мідекаміцин, спіраміцин). За неможливості прийому пацієнтом препарату вибору призначають альтернативний засіб – респіраторний фторхінолон III-IV покоління. У разі неефективності амоксициліну через 48-72 год лікування як препарат другого ряду призначають макролід або доксициклін. Це зумовлено їхньою високою активністю до атипових збудників, які можуть бути найбільш імовірною причиною невдалого лікування амінопеніциліном. У разі неефективності стартової антибіотикотерапії макролідом препаратом другого ряду може бути амоксицилін або фторхінолон III-IV покоління. Вірогідною причиною неефективності лікування макролідом може бути наявність резистентних до цієї групи антибіотиків штамів пневмокока або захворювання, викликане грамнегативними збудниками.
У хворих на НП II групи виражений клінічний ефект також можливий у разі перорального прийому антибіотика. Однак, оскільки збільшується ймовірність етіологічної ролі грамнегативних мікроорганізмів (у тому числі тих, що мають деякі механізми розвитку резистентності до антибіотиків), як засіб вибору слід використовувати захищений амінопеніцилін (амоксицилін/клавуланова кислота) або цефалоспорин II покоління (цефуроксиму аксетил). Альтернативною терапією може бути застосування фторхінолону III-IV покоління. У разі неможливості перорального прийому препарату або при низькому комплаєнсі призначають парентеральний цефалоспориновий антибіотик III покоління (краще цефтріаксон внутрішньом’язово, який можна застосовувати 1 раз на добу). У хворих II групи відсутність ефекту при лікуванні препаратами вибору може бути пов’язана з тим, що етіопатогенами НП є атипові збудники. Тому на другому етапі антибіотикотерапії слід додати макролід до β-лактаму або ж призначити монотерапію фторхінолоном III-IV покоління.
Хворим I та II груп, які госпіталізовані за соціальних обставин, призначають відповідну пероральну антибактеріальну терапію.
У пацієнтів, госпіталізованих за медичними показаннями, припускають більш тяжкий перебіг НП, тому терапію доцільно розпочинати з призначення антибіотиків парентерально (внутрішньом’язово, внутрішньовенно). Через 3-4 дні при досягненні позитивного клінічного ефекту (нормалізація температури тіла, зменшення вираженості інтоксикації та інших симптомів захворювання) можливий перехід до перорального прийому антибіотика до завершення повного курсу антибактеріальної терапії.
Госпіталізованим до терапевтичного відділення хворим III групи необхідно проводити комбіновану антибіотикотерапію з використанням захищеного амінопеніциліну (амоксицилін/клавуланова кислота, ампіцилін/сульбактам) парентерально або цефалоспорину II-III покоління (цефуроксиму аксетіл, цефотаксим, цефтріаксон) у поєднанні з макролідом. За відсутності порушень усмоктування в травному тракті макролід застосовують перорально. За неможливості прийому хворим препарату вибору слід призначити фторхінолон III-IV покоління (монотерапія).
У пацієнтів цієї групи відсутність ефекту при лікування препаратами вибору може бути пов’язана з тим, що етіопатогенами НП є грамнегативні ентеробактерії, що продукують β-лактамази розширеного спектра дії – інактиватори цих груп антибіотиків. У зв’язку з цим на другому етапі антибіотикотерапію необхідно продовжити фторхінолоном III-IV покоління або ж карбапенемом.
У хворих IV групи слід невідкладно розпочати антибактеріальну терапію, оскільки відстрочування призначення антибіотика навіть на 4 год достовірно підвищує ризик смерті таких пацієнтів.
Для лікування хворих цієї групи, які не мають факторів ризику інфікування P. aeruginosa, рекомендують внутрішньовенно вводити захищений амінопеніцилін (амоксицилін/клавуланова кислота, ампіцилін/сульбактам) або цефалоспорин III покоління (цефотаксим, цефтріаксон) у поєднанні з макролідом. Як альтернативну терапію пропонують комбінацію фторхінолону III-IV покоління з β-лактамом. При легіонельозній пневмонії ефективне поєднання макроліда з рифампіцином, а у вигляді альтернативної терапії рекомендують призначати фторхінолон III-IV покоління.
Для лікування хворих IV групи з наявністю факторів ризику інфікування P. aeruginosa необхідно призначати внутрішньовенно: антипсевдомонадний цефалоспорин III-IV покоління (цефтазидим, цефоперазон, цефепім) у поєднанні з аміноглікозидом та левофлоксацином або ципрофлоксацином. У вигляді альтернативної терапії пропонують цефалоспорин, активний щодо синьогнійної палички (цефтазидим, цефоперазон, цефепім), у поєднанні з аміноглікозидом та макролідом.
Оцінку ефективності антибактеріальної терапії препаратом першого ряду необхідно (обов’язково!) проводити через 48 год від початку лікування (повторний огляд хворого). Доцільним є контакт із пацієнтом по телефону на другий день після початку терапії.
Основними критеріями ефективності в цей період слід уважати зменшення вираженості інтоксикації та зниження температури тіла хворого, відсутність ознак дихальної недостатності. Якщо на початку лікування у пацієнта були відсутні ці прояви захворювання, слід орієнтуватися на його загальний стан та показники загального клінічного аналізу крові (кількість лейкоцитів, швидкість осідання еритроцитів). За наявності позитивної динаміки наведених показників продовжують призначену антибактеріальну терапію. Якщо у хворого зберігаються висока лихоманка та інтоксикація або симптоматика прогресує, то лікування слід уважати неефективним, антибактеріальний засіб замінити на антибіотик другого ряду та повторно визначити доцільність госпіталізації.
У пацієнтів з нетяжким перебігом НП антибактеріальна терапія може бути завершена після досягнення нормалізації температури тіла протягом 3-5 днів. У таких випадках тривалість лікування становить, як правило, 7-10 днів. У разі отримання клінічних або епідеміологічних даних, що свідчать про мікоплазмену або хламідійну етіологію НП, тривалість антибактеріальної терапії становить у середньому 10-14 днів. Якщо позитивного ефекту лікування досягнуто, в ці терміни заміна антибіотика недоцільна.
При лікуванні хворих на НП стафілококової етіології або зумовлену грамнегативними ентеробактеріями рекомендують проведення більш тривалої антибактеріальної терапії – від 14 до 21 дня, а за наявності даних про легіонельозну етіологію захворювання – 21 день.

Госпитализированным в терапевтическое отделение больным III группы необходимо проводить комбинированную антибиотикотерапию с использованием защищенного аминопеницилина (амоксицилин /клавулановая кислота, амоксициллин/сульбактам) парентерально, или цефалоспорина II-III поколения (цефуроксим натрия, цефотаксим, цефтриаксон) в сочетании с макролидом. При отсутствии нарушений всасывания в ЖКТ макролид принимается перорально. Цефуроксим и амоксициллин/клавуланат могут использоваться для ступенчатой терапии ВП у госпитализированных пациентов. Как показал ряд исследований, применение макролидов в комбинации с β-лактамами (по сравнению с монотерапией β-лактамами) у госпитализированных пациентов с ВП сопровождается сокращением длительности пребывания в стационаре, снижением летальности, уменьшением прямых затрат на лечение.

При невозможности приема больным препарата выбора нужно назначить фторхинолон III-IV поколения (монотерапия).

Тактика при отсутствии эффекта от стартового препарата в течение 48 часов

При сравнении эффективности комбинированной АТ β-лактамами и макролидами с респираторными фторхинолонами в режиме монотерапии была установлена более высокая клиническая эффективность респираторных фторхинолонов по сравнению с комбинированной АТ больных тяжелой ВП. В то же время при лечении пациентов с нетяжелой пневмонией респираторные фторхинолоны не имели преимуществ перед комбинированной АТ. Если у госпитализированных больных (тяжелая ВП) при приеме респираторных фторхинолонов внутрь не отмечено различий между двумя исследуемыми группами, то при внутривенном введении респираторные фторхинолоны оказывали более выраженный клинический и бактериологический эффект по сравнению с комбинацией β-лактамов и макролидов.

Для лечения больных IV группы без наличия факторов риска инфицирования P. Aeruginosa лечение проводится, как и у больных III группы – применяют защищенные пенициллины или ЦС II-III + макролиды, а в качестве альтернативы применяют сочетание фторхинолона III-IV поколения с бета-лактамом. Для лечения больных IV группы с наличием факторов риска инфицирования P. aeruginosa необходимо назначать в/в: антипсевдомонадный цефалоспорин III-IV поколения (цефтазидим»» target=»_blank»>цефтазидим, цефоперазон»» target=»_blank»>цефоперазон, цефепим»» target=»_blank»>цефепим) в сочетании с аминогликозидом и левофлоксацином или ципрофлоксацином. В качестве альтернативной терапии предлагают цефалоспорин, активный в отношении синегнойной палочки (цефтазидим»» target=»_blank»>цефтазидим, цефоперазон»» target=»_blank»>цефоперазон, цефепим»» target=»_blank»>цефепим), в сочетании с аминогликозидом и макролидом.

Выраженной антисинегнойной активностью обладает препарат из группы карбапенемов – дорипенем (дорибакс»» target=»_blank»>дорибакс), в 2-4 раза более активный по отношению к P. Aeruginosa, чем имипенем и меропенем.

Оценку эффективности антибактериальной терапии препаратом первого ряда необходимо (обязательно!) проводить через 48 ч. от начала лечения (повторный осмотр больного, целесообразен контакт с пациентом по телефону на второй день от начала лечения).

Критерии клинической стабилизации: температура ≤ 37,8°С; частота сердечных сокращений ≤ 100 уд/мин.; частота дыханий ≤ 24/мин; систолическое артериальное давление ≥ 90 мм рт.ст.; сатурация ≥ 90% или рО₂ ≥ 60 мм рт.ст. при комнатной температуре; возможность применения пероральных препаратов; отсутствие нарушений сознания [Дворецкий Л.И., Александрова М.А., 2010].

Протокол лечения внебольничной пневмонии у детей изложен в приказе №18 МЗ Украины от 13.01.2005. Как установлено, этиологические факторы пневмонии у детей варьируют в зависимости от возраста:

Основные группы антибиотиков, которые могут быть использованы (в ранжированной последовательности): полусинтетические пенициллины, полусинтетические пенициллины с клавулановой кислотой, цефалоспорины, макролиды, аминогликозиды I-III поколений (применение гентамицина нежелательно в связи с отсутствием чувствительности к антибиотику у пневмококка), производные метронидазола (метронидазол»» target=»_blank»>метронидазол, метрогил»» target=»_blank»>метрогил и проч.), в отдельных случаях тяжелого течения с угрозой для жизни – фторхинолоны (назначаются детям с 12 лет). Для стартовой эмпирической терапии средне-тяжелого течения острой пневмонии у детей можно рекомендовать следующую схему: бета-лактамные антибиотики (пенициллины, защищенные пенициллины, цефалоспорины или карбопенемы) плюс макролиды.

Полный эффект от антибиотикотерапии – снижение температуры тела до уровня ниже 38 о С за 24-48 час при неосложненной и за 2-4 суток – при осложненной пневмонии с улучшением общего состояния больного: появление аппетита, уменьшение одышки, нормализация лабораторных показателей крови. При такой ситуации антибиотик не меняют, а парентеральное введение препарата заменяют на пероральный прием (ступенчатая терапия).

В большинстве случаев нетяжелую острую пневмонию лечат антибиотиками 7-10 дней. После достижения эффекта (падение температуры, остановка прогрессирования процесса, по клиническим и аускультативным данным) продолжают антибиотикотерапию еще 2-3 дня.

Профилактика осложнений антибиотикотерапии обязательно предусматривает назначение витаминов, при длительном применении антибиотиков широкого спектра – назначение пробиотиков (Линекс»» target=»_blank»>Линекс, Хилак форте»» target=»_blank»>Хилак форте, препараты лактулозы и др.). При вирусно-бактериальной этиологии пневмонии рекомендуется применение интерферонов.

1. При наличии сухого непродуктивного кашля:

2. При наличии влажного продуктивного кашля:

• препараты, которые стимулируют откашливание: а) рефлекторного действия: корень алтея, трава багульника, корневище и корень девясила, листья мать-и-мачехи и др.; б) препараты резорбтивного действия, которые увеличивают бронхиальную секрецию (калия йодид, натрия гидрокарбонат, эфирные масла и т.п);
• препараты, которые разрежают бронхиальный секрет: а) протеолитические ферменты – трипсин»» target=»_blank»>трипсин, химотрипсин»» target=»_blank»>химотрипсин; б) синтетические муколитики – амброксола гидрохлорид»» target=»_blank»>амброксола гидрохлорид, ацетилцистеин»» target=»_blank»>ацетилцистеин, карбоцистеин»» target=»_blank»>карбоцистеин.

Из разрежающих бронхиальный секрет чаще по сравнению с другими применяют муколитики. Выделяют две основные их группы:

1. Аминокислоты с SH–группой (собственно муколитики) и
2. Мукорегуляторы.

Аминокислоты с SH–группой разрывают дисульфидные связи кислых мукополисахаридов мокроты, что приводит к деполяризации мукопротеидов и уменьшению вязкости слизи. К этой группе относятся ацетилцистеин»» target=»_blank»>ацетилцистеин, карбоцистеин»» target=»_blank»>карбоцистеин.

Мукорегуляторы представляют собой производные вазицина, они оказывают муколитическое и отхаркивающее действие. Представителями этой группы являются бромгексин и амброксол. Отмечают более низкий фармакологический эффект бромгексина по сравнению с препаратом, являющимся активным метаболитом бромгексина – амброксолом, обеспечивая, соответственно, более выраженный муколитический эффект.

Амброксол»» target=»_blank»>Амброксол оказывает влияние на синтез бронхиального секрета, выделяемого клетками слизистой оболочки бронхов, путем расщепления кислых мукополисахаридов и дезоксирибонуклеиновых кислот, что разжижает мокроту и улучшает ее выделение; стимулирует секрецию гликопротеидов, проявляя мукокинетическое действие. Увеличивает содержание сурфактанта в легких, активирует реснички мерцательного эпителия, повышает продукцию секреторного IgA и активируя тканевые макрофаги.

Выпуск №2 подготовлен к.м.н. Н.В.Хомяк

Л А Б О Р А Т О Р Н Ы Й А Р С Е Н А Л

Диагностический Центр медицинской академии
предлагает обширный спектр лабораторных исследований, позволяющих точно и быстро, на современном оборудовании провести обследование пациентов любого возраста с бронхолегочной патологией.

Примечание: * — к 30 антигенам пищи, домашней пыли, грибам